Біло-Сині - сайт вболівальників "ДИНАМО КИЇВ" - WHITE-BLUE.kiev.ua

УКРАЇНЦІ: трипільці, арії чи молодші брати росіян?
УКРАЇНЦІ: трипільці, арії чи молодші брати росіян? Ще в сиву давнину найперших наших пращурів хвилювало питання, хто вони такі й звідки узялися? Адже щойно оволодівши мистецтвом наскельного малюнка та письма, первісна людина намагалася хоч якесь свідчення свого існування зберегти для прийдешніх поколінь.

Пізніше з’являються люди, що вже прагнуть описати не лише фрагмент зі свого життя, а й історію всього народу, — літописці. І постає питання: для чого все це? Здавалося, навіщо нам знати про те, що давно минуло, як це може знадобитися нам у наш вік – добу високих технологій, у вік, такий неподібний на всі попередні. Та як сказав колись М. Мюллер, той, хто хоче дізнатися, ким він є, насамперед має знати ким він був. Отож, щоб усвідомити себе в українському суспільстві, ми повинні вивчати, ким були наші пращури, чим вони жили та що робили. Адже історія вже не раз показала нам, що в одну річку таки можна ввійти двічі. Тому, щоб не робити помилок наших батьків, щоб знати, на кого ми найбільш подібні, а з ким маємо більше відмінностей, кому варто довіряти, а кого остерігатися, ми повинні вивчати історію та менталітет свого народу, а також не забувати про народи інші.

Особливо, це важливо сьогодні, коли після стількох утисків радянської влади, українські історики можуть говорити те, про що навіть думати було заборонено ще кілька десятиліть тому. Всі ми знаємо, що ще в царській Росії й ідеологами, й істориками підтримувалася теорія про те, що всі східні слов’яни – єдиний народ. Тобто була Росія і були молодші її брати-слов’яни.

І ось нарешті сьогодні вже можна говорити про те, що замовчувалося протягом багатьох столітті: хто такі ми – українці.

Відомо, що первісна людина на території нинішньої України з’явилася близько 300 тисяч років тому в епоху раннього кам’яного віку — палеоліту. Але ж звичайно очевидним є той факт, що про ніяке зародження етносу на наших землях ні у той період, ні кілька століть потому не може бути й мови.

Отож, я думаю, що в данному матеріалі можна оминути увагою кілька віків, які безперечно відіграють величезну роль у формуванні української народності, але не є предметом цієї дискусії.

Останнім часом з’являється багато публікацій у пресі, автори яких виводять історію нашого етносу ще від трипільської культури. Але чи були й справді трипільці нашими пращурами? Хочу нагадати читачеві, що перші поселення трипільців з’явилися наприкінці V — на початку IV тис. до н. е. на Дністрі та в Прикарпатті й лише згодом їхня територія збільшилася в декілька разів. Основними заняттями трипільських племен були хліборобство і присадибне тваринництво. Найбільших успіхів трипільці досягли в гончарному ремеслі, яким займалися професійні майстри. Саме за досконалим і багато орнаментованим глиняним посудом археологи пізнають трипільські поселення.

Перший дослідник трипільської культури київський археолог В. Хвойка вважав, що трипільці були пращурами слов’ян. Та праці сучасних вчених доводять, що ці племена належали до східно-середземноморського («вірменоїдного») антропологічного типу, відмінного від слов’янського. Проте не можна заперечити вплив високорозвиненої культури й економіки трипільців на майбутніх слов’ян.

Популярною сьогодні є й теорія про арійське коріння нашого етносу. Звичайно, вона не є геть безпідставною – у III тис. до н. е. на території України мешкали праарійці. Разом із культурою цих племен на нашій території поширювалася і їхня мова. Але, як стверджують відомі українські історики, серед яких і Григорій Півторак – автор науково-історичної праці «Походження українців, росіян, білорусів та їхніх мов», арійці також не були предками слов’ян.

Так само, як і культура трипільців, культура аріїв не зникла безслідно. Відбитки, як на культурі та менталітеті, залишили ці племена і на зовнішності майбутніх українців. Унаслідок змішування трипільців із степовиками-індоєвропейцями виник так званий український (або динарський) антропологічний тип: відносно високий зріст та міцна статура — від аріїв, а чорні брови й карі очі – від трипільців. Проте Григорій Півторак наполягає: «Появу українського антропологічного типу, до якого належать і сучасні українці, ще не можна вважати народженням українського етносу». І дійсно, ці поняття не можна ототожнювати, адже до цього антропологічного типу належить не одна народність.

А ось появу слов’ян, як би не намагалися зробити це деякі історики-аматори, ніяк не можна датувати більш ранньою добою, ніж кінець III тис. до н. е.

Вже на початку І тис. н. е. праслов’янська спільність, як і праслов’янська мова, розпалася на західну і східну підгрупи з розмежуванням їх по Західному Бугу. Західна частина стала прабатьківщиною західних слов’ян (поляків, чехів, словаків, верхніх і нижніх лужичан), а східна частина — прабатьківщиною східних (українців, росіян, білорусів) і південних (сербів, хорватів, болгар, словенців, македонців) слов’ян.

Під час Великого переселення народів (VI-VII ст.) східні слов’яни змішувалися з місцевими балтськими та фінно-угорськими племенами, переймали їхні етнічні й мовні особливості або повністю втрачали свої й асимілювалися. Саме так сформувалися два нових етноса – білоруський та російський.

У І-II ст. н. е. на території Середньої Наддніпрянщини, Верхньої Наддністрянщини та Волині широкий уплив на східних слов’ян має культура майбутніх полян – зарубинецька, і саме у цю добу формується етнокультурний комплекс східних слов’ян. Згодом її змінює культура черняхівська, з племен якої і формується антська держава, яка вже тоді з суспільно-політичного погляду відзначалася демократизмом. М. Грушевський саме антів вважав предками українського етносу і його мови. Проте Григорій Півторак з ним не погоджується і зауважує, що дуже істотну роль у цьому процесі відіграли й сусіди антів — склавини. Саме ці два племені й можна вважати пращурами українців.

Отож, знаючи все це, чи можна й надалі вважати Київську Русь – «колискою трьох братів слов’янських»? Відповідь очевидна – ні. Адже поруч із працею вже згадуваного Г. Півторака, а також працями багатьох авторитетних українських та західних істориків (наприклад Едварда Кінана), праці Карамзіна та Погодіна, що проголошують Київ етнічною батьківщиною росіян, а українську мову – «южным наречием», мають дуже непереконливий вигляд.

Українськими істориками розвіяна також теорія про Росію – старшого брата. Адже наш етнос і культура виникли не в наслідок поділу так званої давньоруської народності на три частини, а шляхом консолідації кількох суміжних і близькоспоріднених груп східнослов’янських територіально-племінних об’єднань у компактні культурно-етнографічні масиви.

У білоруського етносу є свої особливості формування, адже сучасні білоруси мешкають на етномовній території, яка є історичною батьківщиною неслов’янських племен – балтів, від яких походять сучасні литовці і латиші.

Дуже суперечливим є і формування російського етносу як східнослов’янського. Адже у середині І тис. н. е. територію майбутніх росіян ще заселяли фінно-угорські й частково балтські племена. Перші слов’янські племена, що прийшли на ці територія, ніяк не могли уникнути асиміляції з цим етносом. Отже, безглуздими є заперечення того, що в росіянах тече угро-фінська кров.

Що вже говорити про численні відмінності у мовах і культурах цих трьох народностей, але ці питання потребують значно більш глибокого вивчення.

Адреса матеріалу в інтернеті: http://whiteblue.kiev.ua/articles/1692.htm

Назад


Використання матеріалів сайту дозволено за умови посилання на Біло-Сині - сайт вболівальників "ДИНАМО КИЇВ". Для онлайн-проектів - гіперпосилання (hyperlink) на http://whiteblue.kiev.ua

Copyright © WHITE-BLUE.kiev.ua, 2006-2024